вторник, 9 апреля 2013 г.

Казка про Грицька


Казка про Грицька

Біля cела Волошки ріс вже не одне сторіччя могутній дуб. Багато років він давав притулок  та їжу звірям, птахам, комахам. Мала тут хатинку і ворона Одарка Карпівна. Вона була ще та особа.  Пальця їй в дзьоб краще не класти – відкусить. Сусіди знали про її сварливий характер, тож намагалися не сперечатися, бо все рівно перекаркає  будь- кого. Цієї весни у гніздечку Одарки Карпівни з’явилося троє гарних діточок: дві дівчинки та хлопчик Грицько .
Матуся не могла натішитися синочком. Що розумний, що слухняний, за сестричками догляне, матусі допоможе, з сусідами завжди привітний.
     Якось уночі над селом пронеслася сильна злива. Блискавки одна за другою розривали чорне небо, грохот був такий , мов сотні гармат одразу почали стріляти, вітер намагався зірвати з дуба все листя. Могутній дуб скрипів, але тримався. Всі звірі і птахи поховалися по своїх домівках. А вранці вже лагідно сяяло сонечко, нібито і не було нічного страхіття. Аж раптом,  всіх мешканців розбудили крики:
     - Караул! Вкрали! Біда! Допоможіть!
     Всі впізнали голос Одарки Карпівни, тож швиденько зібралися біля її гніздечка. Ворона голосила, бо вночі зник її синочок. Горобець Цвірінь Цвірінькович разом з дроздом Петром Петровичем облетіли все навкруги, але Грицька ніде не знайшли. Білка Варвара Іванівна як могла заспокоювала бідну матусю. Але ж хіба це можливо? Синочок, її гордість, зник. Ворона від горя не знаходила собі місця. 
     А трапилося ось що… Грицько був дуже допитливим пташеням, якщо усі поховалися від бурі, він навпаки захотів спостерігати за нею. Він вибрався на край гнізда, аж раптом вітер підхопив легке пташеня і поніс, перевертаючи у повітрі. Гриць ще не вмів літати, тож він розставив крила і не намагався боротися з вітром. Вітер відніс його на сільське подвір’я та й кинув на землю. Бідне пташеня впало, міцно вдарилося й втратило свідомість. Дощ не вщухав ні на хвилину, бідна пташка змокла і не ворушилася. Отямився Грицько вранці, йому було тепло і поряд хтось сильно сопів. Вночі його побачив хазяйський пес Сірко, тай приніс пташенятко до себе в будку.  Дуже боліло крило і лапка, а ще хотілося їсти. Грицько вибрався на вулицю. Хазяйська донька  Оленка кормила курей, качок. Вона побачила, як щось чорне вивалилось з будки Сірка. 
    - Мамо, йди сюди, скоріш. Тут поранене пташеня.
Матуся підійшла, узяла  чорний клубочок на руки, добре роздивилася.
     - У нього поламане крило і ніжка, треба перев’язати. 
     У цю годину у бідного Гриця серце калатало так, нібито хотіло вискочити з грудей, але він сидів тихесенько на руках у жінки. Пташеня розуміло, що жінка йому допоможе, бо дивилася вона лагідно, як матуся. Жінка чимось помазала крило і лапку та перев’язала їх. Відразу стало легше.  Оленка насипала смачних зерняток. Так і залишився Грицько на сільському подвір’ї жити. Всі його полюбили за хорошу вдачу. Спав він разом з Сірком , не захотів йти у хату до людей. Старий пес дуже прив’язався до пташенятка, почав його вчити всьому, що вмів сам.

Воронятко слухало все уважно, запам’ятовувало. Ще ніколи Сірко не мав такого розумного учня. Якось уночі трапилася така пригода.
     У лісі жив старий хитрий лис Микита. Вони з Сірком були дуже добре знайомі. Лис знав, що старий пес вже не так добре чує, як раніш, але нюх в нього був такий ж, як і колись. Захотілося Микиті свіженької курятинки. Тож надумав йти до села. Ніч була тиха. " Якщо тихенько підкрадуся, Сірко не почує, бо міцно спить старий ", - думав Микита.
     Підійшов до  городу,  та почав тихесенько підкрадатися до курника. Ніч була душною, тож Гриць сидів на даху собачої будки і побачив лиса. Він пам’ятав, що розповідав Сірко про цього хитруна. Але що може зробити маленька пташка, чим допомогти, якщо старий пес міцно спить. Грицько скотився з даху, влетів до будки і міцно клюнув пса прямісінько в ніс. З переляку Сірко зняв такий лемент, так завив, що попрокидалися пси й на сусідніх подвір’ях, голосно загавкали. Вискочив на вулицю й переляканий хазяїн з рушницею, але побачив тільки як рудий хвіст промайнув поміж кукурудзи. Щоб ще більш налякати нічного крадія,  стрільнув угору. Цей випадок надовго відбив охоту на свіжу курятину у лиса. А чоловік був дуже задоволений старим псом:
     - Сірко, я думав, що ти вже дарма свій хліб їси, а ти справжнісінький герой, охоронець.
     Сірко не відразу зрозумів, що трапилося, але ж дуже приємно, коли тебе так хвалять. Зранку ще й сусіди приходили подивитися на героя, що врятував хазяйське майно, всі хвалили. Казали, що справжній пес до смерті свою службу знає. А наш Грицько за всією цією метушнею на очі Сірку намагався не попадатися, бо бачив, що ніс у пса набряк. Поки Сірко купався у променях слави, Грицько скромно сидів на паркані. Увечері пес підійшов до пташенятка й промовив:
     - Ти мій найкращий учень, дякую тобі. Я тобою пишаюся.
Сірко почухав хворого носа і посміхнувся. Грицько теж засміявся. Так і залишилося наше  воронятко жити у селі та охороняти двір разом зі своїм рятівником та наставником.

Комментариев нет:

Отправить комментарий